Отримав пенсію Петро,
З грошима нині він.
Іде селом, як справжній пан,
в кашкетику новім.
Зайшов у бар, а там сусід,
веселий дід Федько.
З дядьками з нашого села
щось меле язиком.
Підсів Петро до них у гурт,
бо в горлі теж дере.
«Плетуть» про якісний товар
й китайський ширпотреб.
- Я пляшку ставлю без питань.
Оце моя рука.
Знайди нове, добротне, наше,
від виробника.
Побився дідо об заклад,
кудись швиденько втік.
А через час якийсь Федько
до бару знов прибіг:
- Купуй плящину нам, Петро,
бо ж обіцяв при всіх.
У тачці я привіз товар.
Поставив під поріг.
Петро п’яненький ледве встав:
- Ой, не мели дурні!
Ну, йдемо, глянем, що там є …
А там – у тачці гній.
У того враз - щелепа вниз.
Очима «їсть» Федька!
- Якраз хороше, свіже, наше …
ВІД ВИРОБНИКА.