Князям – князівське, кесарям – своє
і милосердним є чим поділитись.
Хтось в спадкоємність трон передає,
а хтось – аби було чим похмелитись.
Перш ніж у круг вузький відкриють вхід,
нас часто запитанням розтривожать, –
з яких колін ведеться родовід,
хто пращур наш і хто на кого схожий?
Хоч мало званих в тих кругах вузьких,
та часто там нема чому радіти,
бо крім ініціалів записних
від них і цвях не переходить дітям.
Все буде потім, як усі помруть.
Все буде після, як уже не треба.
Пусті звання, як дуте скло несуть
під оплески угодників для себе.
У відблисках цієї мішури
фуршетами притрушена капуста,
дешеві презентації Прокруста
на битій стежці знизу догори,
де сенс життя в безпечній боротьбі,
присвяченій завжди собі самому.
Всі надбання – ні людям, ні собі,
всі почесті по логіці – нікому.
Буває, що й нащадки мають кпин.
І те не те, і ще чогось забракло.
Такий багаж захвалених родин,
що мало не покажеться й Гераклу.
Підхід і радикальний і простий –
дай все відразу, щоб були щасливі,
як цвях забити – молот паровий,
поріг підмести – всюдиходом «Нива».
Та тяжче всього тамувати жаль,
коли сумлінне й зовсім не ледащо
рубати прагне записи скрижаль,
які давно вже викарбував пращур.
