Сам з собою наодинці.
Хоч – живи. Не хоч – помри.
Де ті ближні – українці?
Той продався східним німцям.
Інший снився бувшій жінці.
Кацапіють три сестри.
От така ось незадача
в цьому легкому житті.
Городити від ледачих
український клаптик дачі.
За добро – дві дулі здачі:
очі жадібні й пусті.
Час повією минає.
Тільки й маєш того дня,
як на рідній внук співає,
вітер небо підмітає,
хмарка хмарку доганяє
і чекає десь рідня.
Щось лишилось від кохання,
та кохана, як і я,
любить те, що поруч має,
що ніколи не минає.
Тільки там мене немає,
де живе любов моя.
Дещо й інше має бути
не байдуже ще мені.
І в дрібній самотині
не маліють атрибути,
як нам бути, чи не бути
на поверхні чи на дні.