С. Есенин. "Что прошло - не вернуть никогда" (Переклад на українську мову)
Прохолоду вже ніч не застелить,
І подрУги я більш не побачу.
Солов'їні зачувши трелі,
Я від радості вже не заплачу.
В небутті вже весняна та нічка,
Навздогін їй не крикнеш: "Вернися!"
Показалося осені личко,
Нескінченні дощі полилися.
На надгробку подруги - квіти,
Разом з нею в могилі - кохання.
А над ними - осінній вітер
Стереже вічний сон невблаганно.
Пісня вже не луна солов'їна,
За моря соловей відлетів.
І садами вже більш не полине
Ні для кого, для нас й поготів.
Лиш могильні на споминах плити,
Охололи мої почуття.
Ще раз радостей тих не прожити,
Що пройшло - то пішло в небуття.
Текст оригіналу:
Не вернуть мне ту ночку прохладную,
Не видать мне подруги своей,
Не слыхать мне ту песню отрадную,
Что в саду распевал соловей!
Унеслася та ночка весенняя,
Ей не скажешь: «Вернись, подожди».
Наступила погода осенняя,
Бесконечные льются дожди.
Крепким сном спит в могиле подруга,
Схороня в своем сердце любовь.
Не разбудит осенняя вьюга
Крепкий сон, не взволнует и кровь.
И замолкла та песнь соловьиная,
За моря соловей улетел,
Не звучит уже более, сильная,
Что он ночкой прохладною пел.
Пролетели и радости милые,
Что испытывал в жизни тогда.
На душе уже чувства остылые.
Что прошло — не вернуть никогда.
