Зараз вже не так, як було колись
Червоний пояс вислизає з рук і падає у низ
І владний погляд, що розколює граніт
Твоя гаряча шкіра, пальці обпікає лід
Того вогню не буде більш ніде
Що зпалює твою кров до грудей
Коли наші руки прив’язані ланцюгами до тіл і приковані на замки
Твої стони гладкі, а шепіт липкий
Шкіра й досі не втратила запаху сигарет
А той шепіт солодкий, солодкий і липкий наче мед
Зараз вже не так, як було тоді
Коли ми перетворились у скелю злившись у поцілунку на висоті
Навколо вітер сміливо розрізав молочні хмари
Всі птахи, янголи і космонавти такої скелі не знали
Марія-Антуанетта
Перстні із платини, попіл від сигарети
Усе що відбувалося тоді і взагалі не може бути
А зараз ти, зовсім як та, що казала "усе буде круто"
Наливала у склянку зелений Китай
Зараз усе вже не так, але ти пам’ятай
Я побачив закохані очі, їм промовив твоє ім’я
Очам, які я тільки от почав різнити з поміж інших, а не навмання
У сні повному мрійливих мелодій літа
Що хвилі несли мов із іншого світу
Я був нерадий тим хвилям, які змили лінії твого обличча на піску
І вітру, що забрав мелодію в країну яку
Я ніколи не побачу
Навіть якщо боги мене пробачать
Нехай від лави з вулкану згорить тіло молодого поета
Боги завжди оберігатимуть тебе, Антуанетта
