Чи бува у вас так, що ви згадуєте про фото? І цей спогад не покидає вас протягом дня! Те фото, яке, здавалось би мало вже давно втратити свою історичну цінність. На тому фото ви щасливі, веселі, молоді (юні чи діти). Ті люди, що були тоді поруч, вже давно не з вами, ви вже давно перестали ними снити.
Та раптом пам’ять останніми родовими схватками виштовхує спогад про тих людей і вони знов, раптово, приходять до вас у сон, роз’ятрюючи старі, вже затягнуті, рани. І саме тоді ви витягуєте із закромів ваші старі фото з тими людьми. І це вже давно зогнилий абортований продукт вашого минулого, але якийсь такий дорогий, мов померлий родич. І ось цей інструмент вишуканих самокатувань у вас в руках. Тепер з повною віддачею – починайте!
Давай! Згадуй! Згадуй погляди! Як ви говорили до ранку! А як дивились в очі! Як він торкався до твоєї щоки, що аж мурашки бігали шкірою. Згадуй, як вона клала свою голову тобі на коліна, а ти міг годинами бавитись її волоссям, і ви ГОВОРИЛИ, розмовляли про все на світі.
Або згадай про колишню подругу/друга! Візьми до рук ту знимку, яка була зроблена на старому дивані в не менш старій, орендованій на двох, кімнаті. І ви були багаті в своїй бідності! Ви мали все не маючи нічого. Ви ж сварились за те, чия черга на сьогоднішню ніч приводити чергове «кохання життя свого», або ж на вихідні зоставались в кімнаті, щоб прослухати улюблені касети (диски), проглянути нові фільми чи просто відпочити за хорошою книгою. А які секрети чули ті стіни, чи які трагедії на особистому фронті вислуховували шиби, залити місячним сяйвом!
А що тепер? Друзі далеко, ти вже навіть рідко згадуєш, не говорячи вже про те, аби здзвонитись, хоч так завбачливо колись записували номери телефонів.
І так просидите зі спогадами проглядаючи фото до ранку. Випито буде близько двадцяти чашок кави/чаю, викинуто літр спогадів і вкотре самі собі пообіцяєте, що частіше згадуватимете. Появиться раптове бажання негайно зателефонувати тій людині, що з вами на фото. Та це бажання розіб’ється об стіну адекватності й реально стану речей: а що ж сказати? Про що розмовляти? Стільки води витекло! Колишнє кохання давно вже про тебе і думати забуло, ат й на те воно й колишнє, аби лишитись в минулому. Давні друзі мабуть теж мають свої справи, та й пізно вже телефонувати, чи може надто рано…
І все зостанеться на своїх місцях. Обіцянки собі частіше згадувати і обов’язково зконактуватись з часом заміняться новими, більш важливими і загальнішими. Усе буде як завжди, до наступної абортової схватки, тоді, правда, назовні виринуть зовсім інші спогади про інших людей.
P.S: Ви просто пам’ятайте, а забули – згадайте, загадайте про тих людей, що були колись поруч з вами. Адже завдяки їм, ви – це ви!
ID:
446460
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.08.2013 12:25:32
© дата внесення змiн: 31.08.2013 12:25:32
автор: Ольга-Леля Музичка
Вкажіть причину вашої скарги
|
