Листопад застібає твоє пальто,
пере'вязує твої рани,
цілує у лоба і проводжає далі.
А ти, вийшовши за ворота, знов втрачаєш своє тепло
і сили не маєш ні бігти, ні йти, ні крутити педалі,
як останній маленький блік на згасаючому екрані.
Ніби його й не було.
І тікаєш в своє кіно, летиш по зустрічній смузі,
тато більше не сварить, мама коси вже не плете,
любиш усіх непотрібних "начебтодрузів",
бо добре й те.
В кожного своє життя, а в тебе своя ілюзія,
масляні фарби і двоє котів,
та немає кому жалітися:
"Невже він не міг написати кілька рядків,
чи хоча б перестати снитися?"
Міг би, та не хотів.
І холодною пам'яттю крадеться з усіх кутів,
і стікає сльозами по твоїй гарячій шиї.
Хочеш собі назавжди оте "колись"
Якщо спогади не зникають- то збережи їх,
тільки в очі їм не дивись.
І Листопад тебе привітає, заварить доброго чаю,
пролізе тобі під шкіру і там оживе.
Коли найдорожчого не вистачає -
придумай собі нове.
