|
Не кохай так, щоб серце тліло,
Хай горить, як сухий папір,
Не для того воно диміло,
Щоб полишити мокрих злив.
Ти доросла і добре знаєш,
Що закриті на ключ слова,
Але вперто замок шукаєш,
Бо кохаєш на все життя.
І багато вже чого сталось:
Ти подобалась багатьом,
Та взаємність уся зламалась,
Бо не була ні з ким разом.
Він не вартий того страждання,
Яким доля твоя ішла,
Бо без цього його кохання,
У сльози навіть слів нема.
Ти казала, що краще - мрія,
Ніж реальність нещасних днів,
Але в серці ще є надія,
Що рахує правдивість снів.
Ти так хочеш його кохати,
І взаємністю спати в сні,
Щоб ніколи-ніколи не знати,
Про страждання оті голосні.
Але знаєш, не так вже й пізно
Повернути усе назад,
Щоб дивитись на світ залізно,
І не слухати злих порад.
Він відчує твоє кохання,
І не стане більше образ,
Він зламає ключі чекання,
Бо дається життя лиш раз!
Ти так довго цього чекала.
Щоби мрія не була сном,
Щоб коханням вона буяла,
А стосунки не пахли злом.
Ти вартуєш його кохання,
І тепер він цілком є твій,
Без німої туги прощання,
Що ламає слова, як вій.
І нехай тобі заздрять люди,
Понаводять плітки гучні,
Як є зараз - ще краще буде,
А от гірше - вже точно ні!
ID:
453059
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.10.2013 23:20:22
© дата внесення змiн: 06.10.2013 23:20:22
автор: Марічка Берізко
Вкажіть причину вашої скарги
|