Душевні рани повільно заживають,
Вони тебе з середини тіла крають.
Інколи навіть можуть і не зажити,
Але людині треба якось жити.
Буття жорстоке іноді буває
І не завжди про тебе білий ангел дбає,
Потрібно себе самому у руки брати
І відсіч злій долі вмить треба віддати.
Я один із тих людей нещасних,
Які у сні, бачать своїх дів прекрасних
Моя та діва мені нестерпно мила
До неї мене тягне якась безмежна сила
Стараюсь завжди подавити те бажання
І не бачити ніколи, своє дурне кохання.
Але не можу забути я її,
Напевно краще зникнути з землі.
Це не варіант звичайно, але що робити?
Життя лише одне і треба якось жити
Із щастям, волею і невеликим розчаруванням
Прагненням до життя і трішки із зітханням.
