Мені не спиться.Вийшла за поріг,
На лавочку присіла біля хати.
Зеленим шовком стелиться моріг
І в небі місяць трошечки щербатий.
Над головою тишина німа,
Лиш зорі сяють відблиском гарячим,
Вслухаюсь в тишину.Я не сама.
Верба плакуча на пречілку плаче.
Я відчуваю в серці тихий щем,
Думки злітають,просяться на волю.
Плаче верба,кажуть,перед дощем,
Навіщо завдавати її болю?
Навіщо їй це дивне відчуття?
Сама у себе думкою питаю.
Природа й ми - це ниточка життя,
Воно прекрасне і воно триває.
