Забута істина, коли
Не віримо у неї самі
Й не борсаємося, тонучи на дні
Згадуючи як жили.
Закриті очі у сльозах,
Коли постійні розчарування
Ятрять все більше наші рани
Відкидаючи думки на вустах.
Тяжкі турботи душать й душать
Пропащими вітрами
Сліпо вертячи гіркими днями
Я часу підкорятись мушу.
Вже й Бога покидаю я
Через його випробування
Мої лиш залишаються старання
І доля б’ється лиш моя.
Основа зраджує навіки
Вчорашній день міняється
І все, що там старається
Повільно закриває повіки.
