Я не люблю́, коли мені
нав'язують чужі думки;
Я не люблю, коли мене
у чомусь переконують,
коли примушують повірити в плітки,
у гороскопи різні з забобонами.
Я не люблю, коли мені несуть
усмішку, ніби щиру, на тарелі,
а в той же час кують за спи́ною клинок.
Я не люблю, коли кричать мені
щоб я замовк,
коли я ще не вимовив ні слова,
коли всього лиш монолог
а не розважлива розмова.
Я не люблю, коли горять вогні
у тих місцях, де мали б бути квіти.
Я не люблю, коли тривожать сон
і позбавляють наміру радіти.
Коли горять ліси,
а кажуть що то дим;
коли брудні річки,
а кажуть - що були такими.
Я не люблю, коли плюють
собі під ноги, ніби звично,
коли сміттям красу псують,
а думають, що їм так личить.
Я не люблю, коли тютюн
і алкоголь мішають з спортом;
хто праці все життя віддав -
тих називають другим сортом.
Я не люблю, коли ТБ
нас вчить кого і як кохати,
що їсти, де піти, коли лягати спати...
Я не люблю... Можливо я
такий один в цілому світі.
Можливо так. Але ніяк
цього всього не можу зрозуміти.