Коли зумів на біль любов зміняти,
Зіграти із життям у гру безпечну,
Когось минути, а в комусь терзати
Свою образу в серці недоречну.
Стократ сильніше болю лиш страждання,
Воно вбиває зародок прощання
І навіть сльози і тонкі благання,
Не порятує душу від кохання.
Ховатись міг роками з самотою,
Старався людям в очі не дивитись
І мріяв, щоб колись з старою
Самотністю своєю одружитись.
Сильніше сну і віри в надприродне,
Те почуття, у самоті розкрило
І в подарунок крила ти отримав
Й надією напнуте вже твоє вітрило.
На повнім ході, з крилами у щасті,
Летиш, немов землі не помічаєш.
Тепер ти біль шукаєш де зміняти
Й образи в світ ти вже не виливаєш.
