Вітер цілує сліди,
Свідки йому ні до чого…
В піні акордів блідих
Подих втамовує човен.
Скоро сніги заметуть
Даль лазурових каналів.
Іскри розсіє салют
Таємних зими ритуалів.
Це, мабуть, останній шанс
Прожити усе мов вперше.
Маленький життєвий аванс,
Що розплатою душу розкреше.
Та помсти боятись не слід,
Якщо серце в надійнім схроні.
Полум’яно-фрезовий болід
Розсіче мирну течію долі.
Час погляне у сиву даль
І натре срібнодзвонні лати…
Мені більше тебе не жаль,
Хоч і важко до цього звикати.
Вітер знов поцілує сліди,
Сніг розтане разом з наболілим.
Твоє слово сотає меди,
Але вже на чужому тілі.