Вийму серце своє із грудей
І візьму обережно в долоні,
Пронесу крізь танок саксофонів
Там, де в пісні плекався Орфей.
В тім краю він згубив свою душу,
Хочу серце своє там лишить...
Місяць вкраде крайнеба блакить,
Потім лагідно очі примружить.
Я попрошу його освітити
Крізь вуаль шовку ночі мій шлях.
Погойдав щоб в своїх мене снах
Буйний вітер немов Маргариту.
Тільки там моє серце спочине,
Його хвилі до раю візьмуть,
Де меди святі янголи п'ють,
Шепіт чутно між хмар лебединий,
Де із криком не б'є мегаполіс
У натомлені скроні без сну,
Нотки навіть пахтять полину,
І один є лише - щастя полюс.
В ньому серце залишу навік,
Щоб нікому воно не дісталось,
Щоби світом дарма не соталось,
І ніхто щоб його не обпік.
У єдиному схроні хай мріє,
Досхочу хай нап'ється життям,
Щоби більш не верталось до тями,
Хай на волі літа, а не скніє.
