Осінній звичний вечір. Дім.
Дивлюсь в вікно. Сиджу один.
Далеко десь зоря блищить.
Хитає вітер клен. Дощить.
Чомусь так сумно стало враз,
Осінній вечір й тепло вдома,
І ніби не було образ
Та серце б`є незвична втома.
Дивлюсь на клен, він як і я:
Все ніби добре, все як треба,
Але, посупивши гілля,
Стоїть самотньо він під небом.
Ні, він не самотній, не один,
Йому співає вітер пісню,
А через декілька годин
Його двірник укриє листям.
А в мене листя - гостре лезо.
Хто доторкнеться - ріже палець
І тільки, зиркнувши тверезо,
Біжить від мене, ніби заєць.
І ось знов вечір. Осінь. Дім.
І я, як треба, тут. Один.
