Заглушила засуха засіви,
Сохне жито, не зійшов овес.
На молебень з хоругвАми діви
Потяглися між безводних плес.
Прихожани зібрались край пущі,
В очах смуток, думками - в раю.
Забубнявив псаломщик худющий:
"Спаси, Господи, паству Твою".
Відкривалися двері небесні,
Крикнув дяк із усіх своїх сил:
"Помолімося, браття пречесні,
Щоби Бог землю нашу зросив".
Заливались веселії птАхи,
Крапав бризками піп з пригорщЕй.
Скрекотухи-сороки, як свахи,
Дощових зазивали гостей.
Хитко пінились зорі над лісом,
Мов полотна, хмарини пливли.
За травою в імлистій завісі
Сумували ріки береги.
Знявши шапки, зітхали, молились
У розмові селяни сумні.
"Як же гарно усе колосилось,
Та згубили засушливі дні".
На коні-чорній хмарі у санках
Тріпотіло полУм'я-шлея.
І кричали хлоп'ята співанку:
"Тебе, дощик, чекає земля".
Текст оригіналу:
Заглушила засуха засевки,
Сохнет рожь и не всходят овсы.
На молебен с хоругвями девки
Потащились в комлях полосы.
Собрались прихожане у чащи,
Лихоманную грусть затая.
Загузынил дьячишко лядащий:
«Спаси, Господи, люди твоя».
Открывались небесные двери,
Дьякон бавкнул из кряжистых сил:
«Еще молимся, братья, о вере,
Чтобы Бог нам поля оросил».
Заливались веселые птахи,
Крапал брызгами поп из горстей,
Стрекотуньи-сороки, как свахи,
Накликали дождливых гостей.
Зыбко пенились зори за рощей,
Как холстины ползли облака,
И туманно по быльнице тощей
Меж кустов ворковала река.
Скинув шапки, молясь и вздыхая,
Говорили промеж мужики:
«Колосилась-то ярь неплохая,
Да сгубили сухие деньки».
На коне — черной тучице в санках —
Билось пламя-шлея... синь и дрожь.
И кричали парнишки в еланках:
«Дождик, дождик, полей нашу рожь!»
ID:
476923
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 03.02.2014 21:28:43
© дата внесення змiн: 03.02.2014 21:28:43
автор: Роман Селіверстов
Вкажіть причину вашої скарги
|
