Поглянь… на голих вітах виноград...
Усе накрила невимовна тиша…
Та раптом зомбі вийшли на парад,
На сотні атомів розбивши снігопад…
Я не вклонюсь… не зрушу… не залишу
Оцей чарівно – ніжний снігопад,
Що нам малює неповторні ромби.
(глухих сердець і душ німих парад)
Розбитих мрій забутий серцепад…
Ці безнадійно мертві люди – зомбі…
І їх шляхи - нізвідки… в нікуди…
(а сніг летить лапатий і патлатий)
І замітає навіть ті сліди,
Які ведуть нізвідки в нікуди…
(серця, закуті в мертві постулати)
Нехай гуляє цей німий парад...
Вам на частинки не розбити душу!
Свій незбагненно – дивний снігопад
Я не віддам…
Не відречусь…
Не зрушу!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі велике,Романе Десь почула в новинах,що в Італії пройшов парад зомбі...це і надихнуло мене на такий вірш...теми для віршів - навколо нас...чи не так?
