На повiтрянiй кулi бажання
Знову, стомлена, тихо лечу.
Засинайте безжальнi страждання.
Мною тiшились ви досхочУ.
З вишини бачу рiзнi принади,
Та не хочу собi їх здобуть.
В срiбну скриньку своєї розради
Хочу серцем сумним зазирнуть.
Там думОк таїнА притягання,
Що в душi, мов зiрки мерехтять.
Роздiлившись, чекають стрiчання,
I вiд себе до себе летять.
Промiнь думки прийде на пiдмогу,
Бо моя непiсенна душа
Знову кличе - збирайся в дорогу,
Певно, час вдалечiнь вирушать!
Доля ж радiстю не обдiлила,
В себе твердо й суворо дивись.
Ця земля, що тебе народила,
Забере в своє лоно колись.
Не бреши і не плач вередливо,
Не сумуй і не клич каяття.
Доживи свою долю красиво,
Бо не буде вже їй вороття.
Оминувши жалi I тривоги,
Знов полинемо ми по свiтах!
Нам не треба для цього дороги,
Наша мрiя - то зоряний птах!
