Я колись повернуся додому
(там дитинство лишилось моє),
щоб розвіяти смуток і втому
і заго́їти душу.
Снує
мовчки пам`ять думками картини
і відроджує знову і знов
чисті помисли серця дитини,
щиру відданість, ніжну любов.
Ось, здається, все сміхом залилось,
стрепенулась черемха в саду,
а калина - немов зажурилась,
наче, чує чи знає біду.
Там десь пахнуть між травами квіти -
розливають п`янкий аромат.
Там і сонце по-іншому світить,
а повітря чистіше в стократ.
Тихий вітер колише у вербах,
мабуть, досі співанку мою
і чекає коли ж я поверну
у дитинства колиску свою.
А я йду і щоночі й щоднини,
хоч повільно, та впевнено йду
і веду синьоокого сина -
світлу радість за руку веду.
Я вже чую, здається , і бачу
ту стежину, що поміж дерев
протоптали світанки юначі,
простелили сіяння зарев.
... ... ...
Я колись повернуся додому,
у затишний куточок землі,
щоб розвіяти смуток та втому
і заго́їти рани в душі.
Чудовий вірш
