Раділи поверненню спритні шпаки.
Бджолу передражнював заспаний шершень.
І вже викликали бабусю грядки
Цієї весни на побачення перше.
Привітно кивали їй вишні здаля.
І пір виглядав, як смарагдовий спалах.
Знайомі калоші пізнала земля.
І липла з боків. Так, немов цілувала.
Вже виткнулись шильця тугі часнику.
Петрушка горнулась до рук біля стежки.
О, скільки ті руки на довгім віку
Вбирали город цей в зелені мережки!
На вигляд і двісті їм років дасте.
Вони кожну грудочку тут перетерли.
Чорніли,
шершавіли,
тріскались,
терпли,
Але їх щораз нагороджував серпень
І червень,
і липень,
і вересень – теж…
Мов діти, навкруг пустували вітри.
Як сніг нерозталий, хустина в горошок.
І хтозна що гріло: чи сонце згори,
Чи, може, проміння бабусиних зморшок.
