І
Це було дивовижно! Я не вірила своїм очам, своїм вухам, своїм відчуттям… Це було неймовірно! Те, що мені довелося відчути минулої ночі.
Я йшла гуляти на свою улюблену галявину. Так, я щоночі ходжу гуляти. Вона завжди здавалася мені особливою, хоча інші люди цього не помічали. Вона випромінює позитив, тут легко думати, думати ні про що. Хто створював цю галявину, продумав все до дрібниць: від розташування дерев до кількості листочків на них. Тут ніби все живе одним великим життям, спільною долею, нереальною гармонією. І ось, випадок, що трапився минулої ночі, перевершив всі мої очікування.
Ніч була незвичайно тиха. Все навкруги спало міцним солодким сном. Повітря було свіжим, як ніколи… Пахло м’ятою і свіжоскошеною травою. Люблю цей запах, запах дитинства і чудернацької казки. Я відчувала легкий подих вітру, який нашіптував мені на вухо якісь дивні фрази, які важко було розібрати – вітер завжди зі мною тихо говорить.
О, який прекрасний був місяць! У всій красі постав юнак. Яскравий, грайливий – так і хочеться його дістати, обійняти, відщипнути від нього шматочок тієї загадковості, котра так беззвучно наголошує про себе. Місяць, він теж має свої промінчики, як і сонце. І саме тоді їх було видно, як вони пестили своїми тонкими руками квіти, як гладили стеблини трави, як міцно обіймали стовбури дерев, як ніжно ковзали по поверхні озерця і розповідали свої казки, свої тихі, чарівні казки. Так граціозно і водночас невимушено. Так холодно і водночас пристрасно. Так, він знає всі бажання земних мешканців, він грає їх почуттями, емоціями. Він живиться їх енергією та духом. О, місяць, а скільки красунь-зірок було біля тебе. І кожна намагалася засвітитися якнайяскравіше, щоб сподобатися тобі. На небі засяяв чудовий ансамбль, без звуку, але мелодія була дивовижна. Вона і зараз звучить у моїй голові.
А місяць. О, який він все таки жорстокий. Він не зважав на дивовижних зірок, які з усіх сил намагалися йому сподобатися. Місяць спрямував усе своє тепло, всю ніжність, все сяйво і любов на земну зірку – на велику сонну квітку. Її пелюстки були згорнуті, але вона була прекрасна. Я ще не бачила гарнішої квітки у своєму житті. Дивно, котрий раз приходжу на галявину, а бачу її вперше.
А місяць все більше й більше промінчиків відпускає для квітки. Навколо неї стало світло й радісно. Пелюстка за пелюсткою почали розкриватися. Кольорове світло виблискувало за кожною пелюсткою. О це дивовижно! Квітка розпустилася велика, яскрава, прекрасна. Знизу пелюстки були фіолетовими, вище – рожевими, далі – блакитними, а середина – пурпуровою. Це неймовірно! З квітки почали вилітати однин за одним маленькі метелики. Ні, це не метелики. Це справжні феї. Вони теж були різних кольорів. Вони повільно кружляли над квіткою, ніби чекаючи, поки всі сестри не вийдуть на світло.
Я стояла за деревом, щоб випадково не порушити цю нічну гармонію, щоб мене не помітили феї. Але мені все було добре видно. Я водночас милувалася і дивувалася цьому дійству.
ІІ
А далі було ще цікавіше. Всі феї утворили велике коло і почали танцювати. Цей танець був чудовий – легкий, ніжний,феєричний. Під музику вітру, під хлюпотіння води, під шелест листя. Феї кружляли навколо квітки, гралися з промінчиками місяця, а місяць танцював разом з ними. Він радів цьому дійству.
Раптом я відчула легкий дотик до мого лівого плеча. Я оглянулася і побачила маленьку фею. Вона посміхалася, взяла мене за руку і повела за собою. Я спершу була налякана та потім відчула, що вже не йду по землі, а лечу. Це неймовірне почуття. Я не відчувала свого тіла, не відчувала земного тяжіння. Я не могла думати, але це було зайвим у той момент. Я літала разом з феями. Я була надзвичайно щаслива. Я не могла повірити в те, що відбувається, але в той же час не вагаючись летіла за своєю маленькою провідницею.
ІІІ
Раптом з квітки майнуло яскраве сяйво. Воно швидко освітило всю галявину. Феї миттєво поділилися на групки і далі кожна група займалася своєю справою. Вони робили свою роботу надзвичайно швидко, адже мали занадто мало часу. Одні брали воду з озерця і поливали траву, щоб вранці люди дивувалися свіжою росою. Інші фарбували листя дерев у зелену фарбу, щоб воно милувало погляд людей ще зеленішим кольором. Деякі дарували квітам смачний нектар, щоб вранці ним могли поласувати бджілки. Я з групкою фей полетіла до людей. Я дивилася, як вони дарували сни дітям і дорослим. Як феї своїми маленькими ручками доторкалися до волосся сплячих і цим дарували їм частинку своєї казки, яку люди бачили уві сні.
Одна з фей запропонувала мені придумати свою казку і подарувати її маленькому хлопчику, котрий міцно спав один у великій кімнаті. Звичайно ж, я подарувала йому сон про фей і мені надзвичайно приємно було бачити, як він посміхався під час сну, ніби дякуючи мені.
Далі всі феї почали швидко повертатися на галявину. Їм подав знак місяць. Його сяйво ставало слабшим, адже скоро мав настати ранок. Феї закружляли навколо квітки. І одна за одною почали зникати у її пелюстках. Одна з них підлетіла до мене і положила щось у долоню. Квітка почала зменшуватися, пелюстки закриватися. І ось всі феї зникли і все стало як було.
Я стояла непорушно. Я не вірила, що це відбувалося зі мною. Та ось у моїх долонях маленький доказ – це маленький шматочок яскравого срібла у формі місяця. Це і є справжня частинка місяця, батька ночі і охоронця казки. Так, фея знала моє бажання і вона його здійснила.
Це наша маленька таємниця, про яку відомо лише мені, феям і жителям галявини. Я буду зберігати її все життя у своєму серці та у вічних спогадах.
Ось що трапилося зі мною минулої ночі.
ID:
497483
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.05.2014 20:32:30
© дата внесення змiн: 07.05.2014 20:32:30
автор: Наталя Затишна
Вкажіть причину вашої скарги
|
