Ти запитуєш мене, чому я не пишу віршів про кохання?
Тих легких і прекрасних чуттєвих рядків.
Де всі сміються – не плачуть, де нема місця стражданням.
Де весь смуток і горе у небуття відкинуті.
Де принцеси, як в казці, знаходять принців своїх.
І навіки живуть з ними в радості й достатку.
Де з будь-якої проблеми завжди знайдеться вихід.
Де ніколи не пізно почати все спочатку.
Ой, не питай.
Не питай, бо знаєш відповідь краще за мене.
Ти саме та,
Без якої життя мені здається даремним.
Ти мій сон безтурботний.
Надія на краще.
Сяйво тисяч і тисяч зірок.
Відпочинок в суботу.
Морозива ящик.
Свіжого повітря ковток.
Теплий сонця промінчик.
Кава ранкова.
Улюблена рідна мелодія.
Радості вічність.
Ковдра шовкова.
Ти моя духовна гармонія.
Рахую секунди, доки знову побачу тебе.
Твоє шовкове волосся, очі небесні
і посмішку грайливу.
В серці моєму ти назавжди відтепер.
Ти – свято веселе,
Моя муза і до слів моїх рима.
В цілому світі ти єдина така, неповторна!
Тепло твоєї посмішки гріє краще тисячі сонць!
Тримайся за руку міцніше і ми не потонемо
В океані буденності. Я буду твоїм охоронцем.
Я б не одне, а сотню своїх життів віддав
За єдине твоє «я щаслива».
Я кохаю тебе і буду кохати надалі
Бо інакше, повір, неможливо.
***
Не запитуй мене, чому я не пишу віршів про кохання.
Коли душа в муках стогне і водночас хоче співати.
Зрозумій, в цьому світі нема таких слів,
щоб і десяту частину його описати.
