Це не фінал. Це тільки передгроззя
війни не за, а проти «королів».
Ніхто не знає, –
де воно взялося.
Але із божевілля почалося
усе, що перемелює вождів.
Козирними мізерію побили
і шісткою – червивого туза.
І кровію освячені могили,
і очі, що китайкою покрили,
нам говорили, що мине гроза.
Неначе долі кращої чекали,
а доля знову стала дубала,
і всі надії наші поховала.
Але усі весільні генерали
сидять навколо круглого стола.
А він квадратний
з гострими кутами,
в які загнали братію брати.
На марші колоради з прапорами
ідуть і досі в ногу з ворогами,
а з нами добиваються мети.
Ця тактика нещирого братання
відома ще за пам’яті Петра,
коли була Мазепина пора.
Від підлого сусіди, крім знущання,
уже не дочекаєшся добра.
Ця міна уповільненої дії
спрацьовує невчасно, як завжди.
Ото і волі, – Господи, прийди!
Воюють гроші.
Знищує стихія.
А на папері українська мрія
існує ще ознакою біди.
І до сліз. 
