чи можу я довіряти тобі? –
тихо спитала вродлива дівчина.
у тебе великий і теплий барліг,
трави і зорі впадають тобі до ніг,
слово твоє проливається піснею.
я вісім століть берегла у собі зорю,
чуєш, як ніжність у стіни впивається?
я відмовляла у ніжності королю,
здавалося часом, що перегорю,
дивно, що досі цього не сталося.
забудь, що казали верховні жерці.
північ, а, отже, розпуститься лілія,
нехай собі плаває у ріці.
міряєш пульс на гарячій руці
в точці, де сходяться наші лінії.
тихо й врочисто співає вечірній пляж.
сонце зайшло, але світла ніяк не меншає.
до біса столітній моральний стаж,
зараз так добре, що віриться аж:
бог поміж нами у подиху мешкає.
P.S. Любов - це те, що потрібно дарувати, якщо воно в тебе є.
