Це безпробудний день та безсловесна ніч,
Де інь і янь є символами втрати
І дві людини замість права обирати.
Свобода - не впольована ще дич,
Яка повірила системі та освіті,
і тепер
Її життя обмежує районний сквер.
Дорога витерпить усе, вона - Геракл.
Із пункту А до пункту Б нема прямих маршрутів
Ти не боїшся сходити на Крути
І розбираєш зібраний мільйонний пазл.
Для того, хто зібрався підніматись
до небес,
Вже не потрібен ані ідол, ані gps.
Неспокій, блискавиці, землетруси, Зевс!
Я забуваю все, що знав і вивчив,
Коли в метро ввижається твоє обличчя…
Це контрданс, в якому перше па – це сенс,
а друге – звільнення від нього,
це політ,
В якому не згадаєш ні імен, ні дат, ні міст.
Танцюй, о Есмеральдо, серед диких площ!
Дивись на жертви цих мерців, бо ти – наступна.
Блаженне забуття! Блаженне й недоступне.
У мить, коли човна сягне кораблетрощ,
Нехай побачить він життя, шаленість
і вино.
Нехай ми у коханні, в танці помремо.
P.S. Хмари - це охоронці маленьких зірок.
Вони боронять їх від споглядання поганих вчинків людей.
Гарно! 
