- Хто захоче застрягнути у сні на 10 років?
- Залежить від сну.
к/ф "Початок" (Inception)
Мене збудили промені ранішнього сонця. Вони творили пензликом фото-картини на полотні моєї щоки. Це було приємно, доки я не побачив, що вони не оминули й фунта твого тіла. Світло уникало закони фізики й пробиралось прямо під ковдру аби полоскотати твої ніжки, аби поцілувати твій животик. Це порівнювалось до злочину залишити тебе на самоті з грайливими барвами прийдешнього дня, що бавилися твоїм волоссям. Я поцілував тебе у скроні й відчув, як животворна рідина огортає мої губи, ніби надаючи їм рис твого магічного сяйва.
Пройшовши повз декілька кімнат, я відкрив двері й вийшов назовні. Щоразу як я вибирався з нашої барлоги, мене постійно огортало відчуття подиву. Пейзажі, що оточували мене уже не один рік ніколи не набридали, навпаки, відкривали у собі щось нове, невідоме ще вчора. Наш будинок стояв навшпиньки біля гори, що вкрилась безкрайніми ялицями, які наповнювали цей край усюди. З іншої сторони будинку прокладала свій шлях річка. Вона була спокійна й буйна водночас. Її води були не надто швидкими, та її голос вказував на гонористий характер великої ріки, яка не покаже вам справжнє диво, якщо ви не готові ризикнути своїм життям. Саме тому цю ріку прозвали Фурією. Позаду неї проходила залізна дорога. Це нагадувало казку, що хоче стати реальністю. На-пів повні вагони , що забрались так далеко від міста гримотіли своїми скованими маневрами пробуджуючи усе живе, нагадували, що за межами цього раю є міста, легені просякнуті курявою, що спішать заполонити і цей клаптик землі аби забрати тишу, що літає в повітрі з ароматом ялиці й гірської свіжості.
Я підійшов до причалу, поклав вудку й рибальські снасті у човен. У наш човен на ім'я "Монтеган" в честь персонажа улюбленої книги "451 градус за Фаренгейтом". Вмостившись на лаві я вирушив углиб до ріки. Смішно, але я не любив коли на крячок попадалась риба, я вподобав сам процес, коли ти стрічаєш ранок посеред найгарнішого куточка землі, де людина і природа в сукупності поєднані так естетично й невимушено і ти позираєш у воду, а потім милуєшся будиночком , смакуючи його тепло й безпеку. Все ж таки вловивши 2-4 , середніх марлінів, стиха пливеш до берега, насолоджуючись, як легко вода піддається твоїй волі, як ніжно відбиває цей неймовірний світ.
Сонце піднялось відносно високо. Тиша , не забарившись, йде геть аби повернутись завтра, о тій же годині. Знявши черевики й повісивши легку темно-синю куртку в шафі я пішов до вітальні. Ти вже чекала на мене з гарячим шоколадом, який став мені непотрібним, відтоді, як я почав бачити твої сонні очі щоранку, твою терпку , як червоне вино усмішку й ходу, що змушувала мою шкіру здригатись від приємностей. Ти смакуєш краще за усі різновиди нектару. Я ніколи не говорив тобі компліментів. Лише крихітну часточку правди, бо справжню силу моєї любові, я не зміг би передати ніякими вербальними жестами. Це щось вище від звукової хвилі, чи нервового імпульсу - це тепло , що переповнює груди і наливає очі сльозами в атомах яких я вміщаю ,дійсно, щире почуття безмежного добра, яким хочу осипати твою душу. Декотрі думають, що таке кохання , це симбіоз фанатизму й закоханості. Та це не так. Це безцінний дар Творця, який не вимагає зиску. Хіба для того щоб закохатись потрібно створювати ореол ідеалу, чи збиратись у пошуки, чи може творити вибір. Ні, кохання приходить так несподівано, що ти й сам не розумієш, коли й звідки усе це почалося. Ти можеш знати дату вашої першої зустрічі, але будеш думати, що твоя любов існує поза часом і не було й дня , коли ти не бажав своїй коханій небесного сну і не існуватиме й днини коли ти пошепки не промовиш : "Доброго ранку моя неосяжна орлиця".
І ось ти стоїш поряд та дивишся мені у вічі. Замріяний я лиш підходжу до тебе ближче, беру тебе за талію й наближаюсь спочатку носом , а потім вустами до твоєї шиї. Запах твого тіла. Ти ніколи не зрозумієш, що це для мене. Все завмирає, лишаються миті, які побратались із вічністю і я лише іскорка у цій субстанції всесвіту, яка боїться погаснути назавжди.
У нашому домі не було телевізору , чи хоча би радіо. Замість усього цього мотлоху ми дивились на зображення наших облич й слухали новини наших сердець. І так тривало завжди. Ми помітили, як довго минали дні, та нам було мало. Зазвичай усе хороше тікає так швидко й без будь-якого попередження, та не тут. Ми жили у справді магічному місці, де могли насолоджуватись нами і нашими плодами. У нас був власний ліс.Особливими були два баобаби, які ми посадили поруч один біля одного. Насправді, ми їх не замовляли, та на фірмі зробили якусь помилку і нам прийшли два саджанці. Без будь-якої віри у їхнє майбутнє ми посадили їх поруч аби вони гріли один одного, завжди, навіть приречені на загибель. Та трапилось диво і вони прижились. Баобаби пустили коріння в субарктичному поясі. Це був надзвичайний феномен, якому не було пояснення.
Будніми ми працювали у власному стоматологічному кабінеті. У нашій місцевості проживало відносно небагато людей, та хороших дантистів там було ще менше, тож до нас завжди приходили люди. Робота ,яку ти любиш, людина, яку ти кохаєш і легкі гроші, що допомагали нам у здійснені наших мрій.
Ми обидва любили літо, та оселились в одному з найхолодніших куточків. Тут було мало снігу, та повітря було досить холодне. Щомісяця ми мандрували світом, відвідуючи його найпотаємніші куточки. Ми хотіли обійти його повністю , а потім назавжди залишитись вдома і ніколи не покидати його межі. Та це мало статися значно пізніше, коли руки утратили б еластичність, а кістки міцність.
А цим часом, ми смажили рибу, що мені вдалося спіймати. Я більше заважав тобі ніж допомагав на кухні, та ми перетворювали буденне куховаріння в бадьору гру. Розводячи купу бруду, ми швидко прибирали стіни й підлогу від усього того, що потрапляло до наших рук.
Я не міг, не можу й не зможу насититись тобою. Бо таке буває вкрай рідко, коли так хочеш торкатися душі, коли так хочеш зробити когось щасливим. Я хочу зробити тебе, Юля.
Почувся голос з дитячої кімнати, як я прокинувся далеко від нашого місця. Холодна, голодна ніч зустріла мене і мій розпач. І я не знав, що мені робити, знову пірнути у сон, чи може прокинутись…
ID:
508236
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.06.2014 20:43:01
© дата внесення змiн: 29.06.2014 20:43:01
автор: Вова Федорук
Вкажіть причину вашої скарги
|
