НЕ КАЖИ…
Не кажи фраз солодких, не треба!
Мені слава тяжка, як ярмо.
Просто дало мені щедре небо
Cвіт весни у зимове вікно.
Просто серце б’ючись, не здається,
Поки пісня у ньому живе;
Просто з нього любов тиха ллється,
Та до ближніх струмочком пливе.
Просто сам я живу по - простому:
Сивим птахом у ріднім краю.
Як не маю я власного дому,
То літаю у юність свою.
Там у мене, житло і надія,
Віра в себе та прагнення жить.
Там кохаю, навчаюсь і мрію,
П’ю безмежно, небесну блакить!
А коли в сьогодення вертаюсь,
З ніжним скарбом у юній душі,
Почуття перелить поспішаю
Усвої, - березневі вірші.
А тому, попри все, - не старію!
Хоча, тіло калічать роки.
Я не плачу. Не хочу! Не вмію!
Живу, злу своєму, навпаки:
Серцю страшно - в душі не боюся!
Болить тіло, то муку терплю!
Безнадії дарма, не молюся
І, - як вперше, - без тями люблю!
Не кажи фраз солодких, не треба!
Мені слава тяжка, як ярмо.
Просто дало мені щедре небо
Світ весни у зимове вікно.
