Як тільки сонце гляне у вікно
І промінь кине у тепленьке ліжко.
Зіжметься серце: більше не дано.
Останній раз в твоїх обіймах ніжних.
Рукою доторкнулась до лиця.
А очі дорогі такі глибинні.
Тебе я так прошу, пообіцяй,
Що будеш пам"ятати ці хвилини..
Зустрілись, як на спад пішов вже день.
Як доля так могла пожартувати?
Лише на ніч... На ніч одну лишень.
Цю зустріч незабутню влаштувати.
Спокійний ранок дихає любистком...
А ти мене не можеш відпустить..
І вітер все нервує: стука хвірткой..
Пора мені... Зумій мене простить..
Прости мене, що я тебе зустріла,
Що я була для тебе тільки гість.
Як птаха прилетіла запізніла...
Розсіяла у серці твоїм млість..
На відстані руки...Зникає щастя.
І моторошно серцю... Так болить.
Зустрітися отак уже не вдасться..
А як змогла ця іскра запалить..
Как хорошо вы все осмыслили,..и встречу ту последнюю совсем в другие краски и тона принарядили, и с нежной болью описали...Все получилось так правдиво и реально,..что мне поверилось,что именно вот так все было...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий коментар...Насправді це не було... Це просто омана...
Молодчина, Надіє! От тільки б... хвірточка не клямкала!!!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олексо за підтримку та ідею... Люблю у твори свої включати сили природи... Вони мене завжди у всьому підтримують, допомагають, попереджують.. Ось так...
Дякую за такий коментар...Насправді це не було... Це просто омана... 
Надюша, дорогая, какая прелесть! Красиво, чувственно...Спасибо за удовольствие 
