Пограємось в військові ігри.
Візьмем «калаш», візьмемо кулемет.
А потім сядемо у танки-тигри,
І літаки свої запустим в лет.
Все суєта. Та сама суєта суєт.
Життя і смерть у круговерть.
Війни нової це страшний предмет:
Любив життя – настала смерть.
У суєті народжена війна.
Спекотне літо немилосердно жалить.
Чия у цій війні вина,
І що смертельно сонце жарить?
На суєту це мало схоже,
Не схоже це на суєту.
Рятуй Свою Вкраїну, Боже,
Дай кулям відсіч на льоту.
В військові ігри добре грати,
коли це гра і тільки гра.
Коли не справжні будуть втрати,
Коли не гине дітвора.
Не так, як в це спекотне літо:
Малюк на поле мертвим впав.
Над полем «БОІНГ» було збито,
Малюк в польоті мирно спав.
Військові ігри – БУК і ГРАД,
Вогонь, що тіло спопеляє.
Землі немилосердний ад,
У душу ненависть вселяє.
Ми були дітьми. В ігри грались:
В сім’ю братів, сестер п’ятнадцять.
Та поміж нас зухвальство вкралось –
Йдуть вороги числом стонадцять.
Ідуть, як смерч на спокій наш,
На брата брат, сестру вбиває.
Смертельно зблискує палаш,
Над сином мати умліває.
Чи так задумано було,
Чи хтось над нами насміявся?
Братерство кров’ю запливло,
У дружбу знак рашизму вкрався.
Із ГРАДУ постріли даються,
Тіла розносить вщент
Упившись кров’ю, «ТІ» сміються:
Життя забрав момент.
Звірячі очі, п’яна пика,
Та чорна БОРОДА –
Це найманців чеченська кліка,
Їм кров, немов вода.
За гру «вбивати українців»
«Бабло» рікою із Кремля,
Вони – свої в військах ординців,
Боїв плацдарм – чужа земля.
Та не чужа для хлопців наших,
Вони ведуть священний бій.
Всі поіменно – ВСІ ГЕРОЇ –
Безсмертям вславлений їх стрій.
Двохсоті грузи йдуть на Захід,
Батьки синів приймають.
Прощальний залп – почесний захід –
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Страшні події – літа хроно.
Вкраїна в небезпеці.
У землю соком сходить гроно,
Згораючи у спеці.
Військові ігри не забава,
і смерть не віртуальна.
Війна – трагедія – вистава
Сучасно актуальна.
Герої, вої соколята,
Вас дух Святий у бій веде.
Одна на всіх ВКРАЇНА-МАТИ,
Час перемоги вже гряде.
В нас Малоросіі не буде,
Даремні всі захцянки.
Єдині в силі духу люди
Відкинуть зазіханки.
Хто сподівавсь спекоти літа,
Дощів, що градом впадуть?
Що кров’ю буде земля злита,
Що зграї круків сядуть?
Не сподівалась Україна,
Що Путлер реванш візьме.
Та Україна не загине,
По нім готова тризна.
Війна, як іграшка. Війна…
Поцілив брата, друга вбив…
Зайшла між нас хитка мана,
Хтось честь і совість загубив.
Тож припиняймо намагання
Брехнею звести світ.
Не оправдаються старання
Сховати смерті слід.
Військові ігри неприйнятні,
як суєта суєт.
Під постріли брехні гарматні
Війну ганьбить поет.
01.08.14.
ID:
515190
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 03.08.2014 10:33:54
© дата внесення змiн: 03.08.2014 10:33:54
автор: Едельвейс137
Вкажіть причину вашої скарги
|
Сильно! 
