Я їду на Хмельниччину далеку,
Там корінь давній залишився мій.
Там жив дідусь, а під вікном лелека,
Щось шепотіла матінці моїй.
О, дивний край, глибинна Україно!
Тремтить душа серед твоїх полів.
Я син забутий твій, до тебе лину,
Щоб бути тут серед твоїх синів.
Як легко я забув родимі ниви,
Як легко мову дивну обміняв,
Та мов прозрів – тепер я знов щасливий,
Бо справжнім українцем врешті став.
Нас довго вчили неньку забувати,
Казали, - “Мати в вас – СРСР!”
Та тільки ні, мене вже не спіймати,
Украйна лиш, моя земля тепер!
Моя земля, в історії проклята,
Завдати горя всякий ворог встиг,
Та я прийшов тебе звільнити, мати!
Хоч я грішив, та ти мені прости.
Я їду на Хмельниччину далеку,
І я тут бігав, пташеня мале,
А мати з горба в білім, як лелека,
Як Україна, кликала мене.
03.1991 р.