Я досі пам’ятаю ті роки,
Як бігав по землі малим і босим,
Топтав ногами вінницькі стежки,
І бавився із вітром стоголосим.
Купався у обіймах струнких сосен,
Такі вони прекрасні гострочолі,
Такий собі малий рудоволосий,
Ходив на поводу своєї долі.
Із Бугом побратимом розмовляв,
Із ним тоді були ми кращі друзі,
Він хвилею тугою огортав,
Змиваючи страхи дитячі в тузі.
Й водив мене на березі своєму,
По ранній й дуже сонячній весні,
У місце дуже гарне й потаємне,
Яке зумів розкрити лиш мені.
В якому дуже гарно квітли квіти,
Дзвоники ясної сон-трави,
Красою тою всяк оволодіти
Хотілося… Та гнучкі береги
Лиш дозволяли квітів назривати,
І я із криком радості їх рвав,
А потім швидко мчав і мчав до хати,
І той букетик мамі дарував.
Тепер років багато пролетіло,
Немов у небі сонячнім птахів,
Дорослим став, а згадую щасливо,
Як навесні по сон-траву ходив…
21. 01. 2013
але я трохи змінила б "Дзвіночки чарівної сон-трави" і "та береги гнучкі". А взагалі, вірш сподобався. 
