Десь там далеко затяжні дощі,
І небо падає до твоїх ніг.
Принижено цілуючи поріг,
Поклони вкотре, б‘ють йому кущі…
На склі вікна, уважно придивись,
Малюють знову краплі силует,
Забутий, незакінчений портрет?
То – я, давно…
Була така…колись.
Стежинкою сльоза спливає вниз,
І тихо на губах моїх тремтить…
Шалено хочеш обриси ті змить,
І пам‘яті не відтворИть ремікс…
А небо нахиляється до вуст,
Туманом сповиває душу знов.
«Це лише пристрасть,
що таке любов? –
Химера…», – ти повторюєш чомусь…
Химера?
На губах гірчить полин?..
То сумніви з бажанням заплелись,
Спокійно, серденько, не розірвись,
Ще залишилось декілька хвилин,
Допоки доля душу спопелить
І ми розтанем,
ніби сивий дим…
Я не чужа, не стань і ти чужим…
Таврує туга...
в грудях так болить…
01.08.2014.
Щемно ... як лезом по серцю ... в такому стані, дійсно, все переплітається і правильно сконцентруватись на чомусь важко, важко зрозуміти істину того, що відбувається ... єдине, що можна реально відчути це біль ...
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хіба це не головне?Якщо мені вдалося, Ви зрозуміли,як мені боляче...дякую...
Дякую за візит.
Гарно і витончено! Просто супер 
... 
