Мені учора соняшник всміхнувся,
Він ріс в чужім городі на межі,
Його пелюсток ніжних я торкнувся,
І наче легше стало на душі.
Обдавшися ранковою росою,
Обпікшися промінням золотим,
Цілований медовою бджолою
Він цвів, такий однісінький-один.
Ховав у тому цвіті купу смутку,
Про смуток той мабуть ніхто не зна,
А на межі розсілася ярутка,
Така, як він, простенька і сумна.
І добре наче соняшнику тому,
Хоч і без пари, та зате цвіте,
Бо як прекрасно бути в себе вдома
І цілувати літо золоте…
Мені учора соняшник всміхався
На тій межі чужій, що було сили,
А ранком цим із ним я розпрощався,
І на моїх очах його скосили.
17. 06. 2013
Соняшник - це дійсно сонячна квітка, на нього не можна дивитися без лагідної усмішки. Гадаю, що це такий вплив жовтого кольору на різні рецептори людини... І звичайно гігантський розмір викликає здивування, якщо порівнювати з іншими квітами...
А ось тут можна прочитати про історію виникнення соняшника: http://agroprod.biz/mynuvschyna/istoriya-vynyknennya-sonyashnyka/
