Як визерунки вишиті на полі
колишаться під вітром колоски.
Вони живуть в душі моїй і долі,
я вишиваю їх на полотні.
Як передати те тепло від сонця,
що їм дарує радість і життя?
Як передати те високе небо
куди всі душі йдуть у небуття?
Кого ночами зорепади будять?
Хто голови схиляє до колін?
Як їх багато в золотому полі,
як красені-брати один в один.
І вітер з ними тихо розмовляє,
розказує чарівні їм казки.
І колоски голівками кивають,
бо ці казки приходять до них в сни.
Волошки ніжно стебла обіймають,
ховаються на грудях від грози.
І лицарі-брати їх захищають
від ранку і до пізньої пори.
А прийде час і ляжуть на покоси
і поле вже не буде золотим.
Вплетуть в вінки дівчата і на косах
заплачуть квіти за життям своїм.
А поки визерунки на полях
малює літо-вишивати хоче.
запуталась веселка в кольорах,
за обрієм далеко грім гуркоче.