Цвів сад зелений і прекрасний.
А я у тім саду росла.
Пихаті рози, злісний кактус,
Стежина терном обросла.
Куди не глянь шипи колючі.
І кожен раз у спину ніж.
Болючі рани неминучі
І свіжі краплі гірких сліз.
А я – півонія тендітна
Всіма ображена,негодою, вітрами.
Ще навіть не цвіла, а зламана,
Зневірена, затоптана ногами.
Колючі терна хочуть заховати
Мій білий цвіт і душу, мою волю.
Й на все життя вони хочуть завдати
Того болючого, страшного болю.
Ні! Я не зважатиму на всі образи!
Розквітну й гордо цвіт свій підійму!
Я не зламаюсь вітром, а одразу
Колючий терен з шляху приберу.
Не буду хизуватись я красою.
Й іти не стану до людських воріт.
Я розцвіту і осторонь постою,
Лише вклонюсь й схилю додолу білий цвіт!
