ВРЯТОВАНИЙ
Ліг спати спокійно, але поряд зі мною чоловік років 50 страшно хропів, тому я півночі не спав. Цьому чолов'язі повезло: в день свого ювілею в 50 років замовив кафе, всі друзі вже сповіщені, а тут - інфаркт! Але лікар на швидкий допомозі зразу зробив йому укол якогось препарату, якого нема навіть в реанімації як НЗ, і його рубець розсмоктався. Але храп його, могутній і настирний був нездоланний.
В результаті цього дійства у мене у 2:30 з'явився біль в грудях, а потім я "поїхав".
Все те саме: пекучий біль, віднімає руки/ноги, слабкість, млость. І все це таке, що я не можу навіть пальцем поворухнути, щось сказати. Досвідчена медсестра почула мої спроби покликати її і покликала Андрія Васильовича, який саме чергував. Він прийшов і спокійно дав декілька команд. Вимір тиску, рахування пульсу. Щось мені декілька разів вкололи. І я опинився в дивному стані. Вирахував логічно, що мені в тому числі вкололи наркотик.
Все моє тіло всередині заповнила яскрава іскриста зерниста структура, яка почала розширятися, але при цьому моє тіло не руйнувалося.
Раптом я усвідомив, що немов лежу на животі, в той час, як ясно знав, що лежу, як і всі мої колеги по інфаркту, на спині - інша поза просто недопустима!
Лежить моя суть на животі і має зір не очима, а всією своєю суттю, всім моїм тілом. Зовнішня оболонка мого новоявленого "тіла" складається із щільно підігнаних один до одного сріблястих темних квадратиків. Але це мені не цікаво, бо я бачу, зором зверху, що нижня частина мого "тіла" складається із блискучих срібних квадратиків розміром, приблизно, 20 на 20 см, а може навіть і 50 на 50 см. (Це зараз по пам'яті я пробую наблизити їх розмір до зрозумілого, але Там для мене це не мало значення).
Праворуч, напроти моїх грудей, розташований мій пекучий біль. Він займає пляму із квадратиків з нерегулярним абрисом. Я з цікавістю дивлюсь на нього і спостерігаю, як повільно ці больові квадратики кольору чаю перетворюються у звичні для мене квадрати сріблястої блискучості. Процес іде до середини цієї плями. І біль зменшує свій ареал, пропадає.
На якусь мить я відійшов від цього спостереження, щоб побачити себе по зовнішній поверхні, побачив і зразу повернувся назад, до спостереження локалізації і щезання болі.
" Я існую немов у двох площинах" - думаю - "А може це є тільки площини певного об'єму?"
Та мої філософські роздуми починають щезати, бо щезає біль, бо мене тягне у тенета сну, я розумію, що засинаю і дійсно засинаю.
Вранці Андрій Васильович посміхнувся і сказав, що все добре, а по поведінці медсестри та нянечок я зрозумів, що він врятував мене. І було це для нього звичною роботою.
***
