Для мене хворіти- справа цілком звичайна,
«Таке непотрібне ти» - каже моя бабуся,
Та ви їй не вірте, я дівка як всі, нормальна,
Гуляю з знайомими, дрихну та часом вчуся.
Але як на зло, ще не встигла осінь настати,
І вітер не зміг на просторах як слід розгулятись,
Уже відчуваю…мікстуру потрібно купляти,
Закутатись вдома й у ліжку зо тиждень валятись.
Так,так, здогадалися, мала температуру,
Себе почувала неначе морозиво тале,
Оце уночі потягнуло гуляти дуру,
Рішення швендяти в холод не дуже вдале.
Мені так погано давненько уже не бувало,
Верталась додому, й підкошує трохи ноги,
Присіла на лавку, бо сил моїх майже не стало,
І в паніці згадую номер швидкой допомоги.
Та тут я побачила дивного хлопця напроти
Високий блондин,у костюмі, такий симпатичний,
«Шановна моя, звичайно якщо ви не проти,
Я вам допомОжу,бо стан ваш зовсім критичний»
Ось так я знайшла собі друга, Петром його звати,
Підтрима на будь-яку тему він завжди розмову,
Пораду в потрібний момент може запросто дати,
Ніколи іще я не чула від нього відмови.
Не знаю чому, та шарахались дуже люди,
Коли разом з ним я гуляти кудись ходила,
Шепочусь собі шось, ото вже канєшно паскуди,
Якби я могла, то напевно усіх їх прибила.
Вкладав він щовечора мЕне немовби дитину,
І зАвжди казав що підемо у снах мандрувати,
А так і булО…потрапляти в чарівну країну,
Й мені не хотілось на ранок очей відкривати.
Ми з Петькой були вже давно там неначе свої,
Кружля мене в танці зелена двонога жирафа,
Карніз Митрофан балатується знов в королі,
Стоїть на панелі розпусна каштанова шафа.
Прокинулася я від ось цього прекрасного сна,
Петро біля мене лежить і соньком обзиває,
«В нас сьодні багато роботи, вставай-но,мала»,
Як настрій підняти мені він завждИ добре знає.
Роздався дзвінок, а на дроті моя матуся,
Отрима від неї я досить зорошу новИну,
«Збираю я речі й до тебе у гості мчуся,
Хоч знатиму як ти живеш там сама,дитино»
Нарешті я вас познайомлю - Петрусі сказала,
Та він відповів: «Твоя мама не має знати»
Кивнула лише і весь день ходила й мовчала,
Образив мене, та не хтіла його я втрачати.
Приїхала ненька й нависла над нами дилема,
Як бачитись так,щоб вона про це зовсім не знала,
Не надто проста до рішення ця проблема,
Обходилось, й навіть підозри вона не мала.
Та якось разок моя матінка мила,
У «вдалий» момент до кімнати зайшла
«Доцюня,ти з ким тільки що говорила?»
А я ж підвелась і триндіть почала…
Знайомся матусю, його Петром звати,
Він друг мій, хороша і чемна людина,
Не знали ми просто як все розказати,
Напевно ж настала потрібна хвилина.
Моя матір зблідла,казать що не знала,
А потім зібралась, і ось її мова:
«Вікусю, крім нас тут нікого немає,
Здається, потрібна тобі допомога»
__________________________________
Казав мені Петя,не треба палитись,
А я ж то не слухала, добра дурепа,
Я зараз не знаю куди собі дітись,
У жизні моїй здоровезна халепа.
Лежу у лікарні, мене тут все бісить,
Діагноз: я маю уявного друга,
Не можу без дозволу й штори завісить,
Батьки лиш втішають «Та…просто недуга»
А всі ці нудні лікарі та медсестри,
Петрусю мого в мене ж хочуть забрати,
Щоденні розмови, таблетки і тести,
Та нашої дружби їм не подолати!
ID:
525352
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 23.09.2014 18:07:34
© дата внесення змiн: 23.09.2014 18:11:02
автор: Льолька
Вкажіть причину вашої скарги
|
біда)))
