Сьогодні у Львові такий тумааан,
Я зранку довго стояла й чекала,
І виїхав з того туману трамвай,
Повільно сунув і сяяли фари.
Ну от власне і все.
А йшла додому - то падав сніг.
В дитинстві було мені так тяжко
Різнити казку і не-казку.
Поза-поза минулого року
Я ще ходила на гірку кататись,
І піді мною зламались санчата.
Такий-от в дитинства триндець.
Одним словом,
Якщо і залишилось щось казкове -
Оцей велетенський лапатий сніг,
Що до моїх доторкається щік.
От подивіться вгору!
На фоні неба він майже чорний!
Але ж ми знаємо гарненько,
Що насправді він біленький.
Ітимеш додому, і здійметься вітер,
І віхола снігом весь писок заліпить!
(Якщо дІйдеш!), то вдома біжиш до люстерка,
Не тратячи ані хвилинки, швиденько,
В надії побачити цю купу снігу,
Та де там, на віях нема ні сніжинки..
І якщо цей сніг сьогодні валитиме цілу ніч...
Правду ж кажуть, що сніг - як ковдра,
Надворі з ним набагато тепліше,
Ніж було в листопаді.
І дерева на вигляд природні більше,
Ніж просто голі дерева, насправді..
(Не знаю, як про це ще сказати)
І ще: це ТАК красиво,
що хочеться витягти телефон
І все собі пофоткати,
але який сенс?
Тих картинок був би мільйон,
До того ж, на телефоні так не вийде.
До того ж, вони постійно міняються,
І нові попереднім не поступаються.
Подаруйте мені хтось крутий фотік
на Різдво!
)Я дуже втішена
