Осінь дуже схожа так на жінку:
Чарівна, барвиста, непроста.
Часто сумовитого відтінку.
І на нас зажуру навіва.
Просто у права вступить вдалося.
Як цариця, зайняла престол.
Розпустила золоте волосся.
Для принади - білий ореол.
Ніжне плаття одягла з туманів,
Буси із коралових плодів.
Тихо йшла доріжкою з каштанів.
З листя вітер килимок стелив.
Своїм друзям всі відкрила двері.
Запустила каверзні вітри,
Що літати полюбляють в скверах,
Наганяють хмари дощові.
Жаль, що сад не повниться піснями:
Відлетіли птАхи голосні.
Літом же співали до нестями!
Десь чужину радують пісні.
Все ж люблю тебе я, мила осінь!
Набридають інколи дощі.
Тільки не сумую, як ти, зовсім,
Іноді лиш важко на душі...
Важко може бути і серед літа, бо головна погода - це та, яка панує в нашій душі. Коли людина щаслива, то і осінній дощ не стане їй на заваді. Гарна чуттєва лірика!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00