І завела мене у осінь
Моя життєва магістраль,
Дорога кличе мене в даль.
Куди? Не знаю я і досі.
Тривожать душу сотні рим,
Вони рятують у мить скрутну.
А осінь смалить самокрутку,
В садах скопичується дим.
Ця магістраль - то довгий шлях,
Де обірветься - невідомо,
І все, що буде - невідоме,
Ледь опановую свій страх.
Осінній час, холодні дні,
Кілометраж ще намотаю,
Цей час напевно марно згаю,
Та ж будуть дні іще ясні.
Ще обірву свою печаль,
Вона зів'яне наче квітка.
Я й у зими попрошу втіхи,
Вона ж продовжить мою даль...
23. 10. 2013
