Поглянь, йде жінка…Ти її знаєш?
Заглянь у душу, серце знає все…
Твої думки іще її згадають,
То як знайомі тепер ви?...
Червоні губи і великі очі,
Ступає сміло, крок за кроком йде,
Каблук високий, гордо трима спину,
І душу твою на частинки рве.
Ти впізнаєш у ній дитину
Яка колись кохала до нестями…Тебе…
Єдиного. Тоді ні на хвилину
Не думав ти, що все отак мине.
Вона підходить крок за кроком,
І ось вже перше з її вуст «привіт»,
Ти дивишся й повірити не можеш…
Колись давно ти залишив її…
І в голові неначе «все верх дном»
І серцю не спокійно щось на місці,
Так хочеться вернути те тепло,
І дотик рук… і подих її ніжний.
Я знаю…Ти згадаєш…пожалієш,
Але змінити щось уже бракує сил,
Вона є сильною, ти, мабуть, розумієш,
Що долі не підеш на перекір.
Ти дивишся на неї і не віриш…
Змінилась так…вона стала черства,
Та ні, це тільки серце зачерствіло…
Душа ще поки що залишилась жива.
Вся сила, мудрість…все це ти!
Це ти зробив її такою,
Твій вклад у розвиток її душі
Став просто шрамом, де немає крові.
01.04.14
О, Дездемона, Ви не праві... Відвикання від коханого об'єкта продовжується 7 років... Якщо воно (кохання) було! А в іншому разі то закоханність або пристрасть!
Олівія Тиркус відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, Дездемона, Ви не праві... Відвикання від коханого об'єкта продовжується 7 років... Якщо воно (кохання) було! А в іншому разі то закоханність або пристрасть! 
Щиро, з любов'ю! 
