Підперши голову руками дивилася у вікно і… нічого там не бачила. Душу терзали сумніви (варто чи не варто було погоджуватися на кохання фактично на першому побаченні; буде чи не іще щось після такої витівки), а на очі наверталися сльози, які ледве стримувала.
Подзвонив хлопчик.
Варто сказати кілька слів про нього. «Хлопчиком» називала Вона його в розмовах з подругами за його максималізм, відвертість і, звичайно, вік. Їхнє знайомство відбулося на відпочинку, що був зовсім не тривалим (буквально декілька днів), але істотним в плані емоцій (Вона навіть не підозрювала, що у її житті може таке бути).
Він був майже на десять років меншим, чистим, вихованим в релігійній сім’ї і палким, яким тільки можна бути на піку гри гормонів.
Говорив про закоханість (в неї. В той час він закохувався доволі швидко), про перепони і про найбільшу мрію – поцілунок. Просив розділити здійснення мрії на двох. Погодилася.
Такого шквалу фантастичних емоцій, що народився під час здійснення мрії (поцілунку), ще не відчувала. Такий вибух енергетики... Відчуття, що полонили згодом – сильні і не очікувані.
Він був таким хлопчиком, якого хочеться мати, коли тобі шістнадцять: ліричним, сором’язливим, палким і стриманим одночасно. А в неї такого не було. Вчасно не було.
Спілкувалися як друзі. Вона потухла майже зразу після поцілунку, а він весь час прокручував в голові різні сценарії розвитку їхніх стосунків уявляючи її то другом то коханою. Писав ліричні листи, зізнавався в коханні і в нестримному бажанні володіти нею. «Це нормально, в твоєму віці це абсолютно нормально», - мудро відповідала слухаючи, в той час, коли в її душі був кавардак… через іншого… Здавалося цей хлопчик був таким собі ангелом хранителем її серця, емоцій і душевного спокою.
І ось його дзвінок:
- Давай не будемо спілкуватися більше. Я так не можу. Мені треба одружуватися і заводити дітей, а ти відволікаєш мої думки і мрії.
- Якщо тобі так буде краще, то звичайно.
- Видали, будь ласка, мій номер.
- Добре.
Вона поклала трубку, видалила номер і розридалася. Стримуватися було не сила:
- Іще й Пашка… Ну чому сьогодні? – говорила крізь сльози сама до себе чи до когось Вищого. (Очевидно на своє питання відповідь отримала-таки, але трохи згодом.)
Мінорна нота підсилилася спомином про невдалість останніх стосунків…
Картинка в голові прокрутилася повністю.
Всі емоції і події позбавлені радості та сповненні напруженості огортали їхнє знайомство і супроводжували далі стежкою стосунків. Він був поганим хлопцем (в класичному розумінні: секс (досить багато, варто зауважити), наркотики (з тієї галузі, що в житті варто спробувати все) і рок-н-рол (веселощі і розваги, попри глибокий сум всередині)), а вона – хорошою дівчиною (вища освіта, престижна робота і література). Хороших дівчат, як відомо, завжди тягне до поганих хлопців (щось в них є таке привабливе і заборонене) – класика жанру.
При першій зустрічі не справив яскравого враження, припускала, що можуть бути коханцями (ох, яким же правдивим і до болю болючим виявилося це припущення). Про це говорили манери і його енергетика. Стала відвертою, після обміну еротичностями (щодо самого інтимного і сокровенного):
- До чого це все? Розмова давно згубилася в лабіринтах… Казна-чого. Здається ти мне просто хочеш.
- Нє ісключено, - продовжував говорити московською, незважаючи на бажання дами бути більш милозвучною.
Їхні взаємини – виклик суспільству, моралі і звичайно ж собі: публічні залицяння (…); його стосунки, які продовжували закінчуватися (до речі, мали яскраво-сімейний характер) і згодом її терзання з цього приводу «як я могла його висмикнути?..» (хоча, по суті смикався він весь час – така карма, очевидно; прив’язаність і ревнощі; любовні вірші і гори негативу, що перетворював життя на суцільний песимізм. А згодом просто… Те що прийшло в голову на першому побаченні. Без зобов’язань, без телефонних дзвінків, без морального задоволення. Суцільна депресія… Розуміла, що так далі… прірва, що треба щось інше, що хоче сім’ї…
Заключним було побачення взагалі без емоцій, просто, що побачити його востаннє, щоб подумки, при ньому, сказати собі, що «це все… все, що могло бути між нам і в нас спільно, що пора…»
Доходячи до роботи телефон сповістив, а монітор написав «Ко…» (але не коханий!) – бажає щось сказати. Домовилися про зустріч. Просила персики (досить давно), цього разу вирішив виконати прохання. Зустрів. Йшли іншою дорогою. Кілька один разом. З-поміж них розмови ні про що, дегустація тормозка, що з дому приніс (аж бридко…), фізична близькість, порожнеча, «вибач, я більше так не можу, я хочу сім’ю і дітей» і все.
Якщо хлопчик був втіленням чогось ліричного і казкового то цей товариш – зовсім навпаки: бунтарського, звіриного, надпристасного і… все одно не того, що потрібно для життя. Обидва варіанти доповнювали один одного але нажаль не були втіленням сьогоднішніх пранень.
Думки обірвав довгоочікуваний омріяний телефонний дзвінок… Він… таки подзвонив (!)
ID:
529439
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.10.2014 19:23:14
© дата внесення змiн: 12.10.2014 19:24:21
автор: Єва
Вкажіть причину вашої скарги
|
