Щось наплутав Господь із цією реінкарнацією.
Я не знаю: у ній я щось добре, чи, все ж, лихе?
Попри все, що було, Ти для мене став медитацією,
Коли в очі дивилась Твої поза межами схем.
Поза межами правил, уявлень і будь-яких визначень
(І шкода, що Тобі в цьому світі без них ніяк),
Я не чую вини. І не бачу підстав для вибачень.
Був моїм божевіллям - тонула в Твоїх руках.
Мої крила тендітні не знати коли стали кволими.
І, давно не літавши, вже страшно віддатися небу.
А Ти був найвиразнішим, гострим, виснажливим болем
У ту мить, як рішуче залишив мене без себе.
А Ти був мені щастям, хоча... радше, майже щастям:
Ми усі безнадійно й назавжди страхами хворі.
Кожен сам вибирає: злетіти, чи просто впасти.
Тільки поштовх - і сіра птаха уже на волі.
18.10.2014
.
