Я народився за високим паркано́м
І все життя своє прожив під мирним небом,
І ковбаса була, і масло, і вино, –
Для щастя повного нам більшого й не треба.
Та «камандіри» наші завжди «впєрєді», –
За парканом вони усі вже побували,
І те вікно, що ми забили назавжди,
Вони для чогось знову прорубали.
Нам їсти вже дають через вікно, –
Ми з'їли все, що в нас росло попід ногами,
А ті, що там живуть, за парканом,
Своїх малих дітей лякають нами.
Та «камандіри» наші завжди «впєрєді», –
За парканом свої сховали капітали,
А ми охороняєм рідний дім,
Щоб, не дай бог, у нас чого не вкрали.
Та «камандіри» наші завжди «впєрєді»,
І їх тримають теж за парканами,
А нам не дозволяють підійти,
Щоб ми не заглядали між дошками.
А за штурвалом, – «рідний» капітан,
Хоч ми його собі й не обирали…
І я віддам свій голос за паркан,
Бо то – єдине, що ми з вами збудували.
Нам добре жити за високим парканом,
Нас оточили в три ряди колючим дротом,
Якби Петро не прорубав оте вікно,
То через що б ми нині лазили в Європу?
20.03.1991
