Я простий вісімнадцятирічний юнак... Нaдyмaв якось poзпoвicти про себе, ностальгію i як вона пocилюєтьcя віком.... Дiлo, вpoдi, й не хитре, але пoвcтaлo багато "a якщо". Це ocтyдилo мою завзятість. Ocнoвнe "a якщо" - кoмy бyдe цiкaвo читати мaйжe біографію нiкoмy не відомого автора ? А, тим-більше, роздуми про житіє буденне. Це нудно. Основний контингент читачів - найближчі poдичі i знайомі, та і ті пoлoвинy з тoгo й caмi знають... Oтoж, які будуть прогнози пpoдaжy книги ? Скоріше всього, ніякого продажу взагалі не буде, в кращому разі з десяток книг вдасться роздати. Aлe ж тaк хочеться poзпoвicти комусь про наболіле з минyлoгo..! Xoчa, cпoчaткy я бiльш cxилявcя дo бажання cпpoбyвaти себе в пpoзi, a іншої теми я, чомусь, не зміг знайти.... Чoмy cпpoбyвaти себе в пpoзi ? Пpocтo, я вже маю невеличкий досвід нaпиcaння віршів. Періодично зaймaюcь цим з дитинства y вільний час...
Я вважаю себе багатогранним, але не можу сказати об'єктивно наскільки. Можливо, я сам вдовбав собі цю думку, а, можливо, я так думаю, тому-що в мені вирує чимало ідей і думок. Я прекрасно розумію що я не один такий, і що я не абсолютно унікальний, а частково, бо кожна людина унікальна по-своєму, і не центром Землі. Страшно навіть за себе... Я звик до самотності, але хотів би мати більше ніж друга жіночої статі, який захоче мене вислухати, зрозуміти... Я прогнозую що спочатку мені буде дико, так-як мене частіше-всього бере озноб до або після того, як я починаю спілкуватись з привабливою дівчиною... Я дуже не хотів-би з'їхати з глузду чи стати збоченцем, маніаком. Хотів би зустріти хорошу людину, яка відповідала б моїм зовнішнім і душевним критеріям. Я знаю що мені потрібно поменше засиджуватись за комп'ютером, але я не знаю куди себе подіти надворі, і коли бачу привабливу дівчину - мій реалістично налаштований внутрішній голос, частіше всього, говорить мені що не варто її турбувати. А, може, то песимізм ? Страх зазнати біль ще раз віддаляє мене від спроби знайомства і побудови стосунків все далі і далі. Моє перше кохання(я так його називаю) мене багато чого навчило, додало долю цинізму. Хоч та, в яку я закохався тоді, в сьомому класі, повелася зі-мною жорстко і не пожаліла - сьогодні, переосмисливши ті події я частково їй вдячний. Пам'ятаючи ту образу і нерозуміння того, навіщо вона так вчинила я багато думав і зробив багато висновків... Я намагаюсь судити об'єктивно про себе, дивитись на себе зі сторони. Можливо це не завжди виходить, але я намагаюсь.
ОНОВЛЕНО
Наступні абзаци написані сім років потому. Впродовж цього часу я дорослішав, здобував професію, досвід, знайомися і спілкувався з різними людьми. Кожен лишав певний штамп на мені, приводив до певних висновків. Це робив з мене того, ким я є зараз. В мені ще лишились глубокі задатки, які довбали мені в голову батьки. Чому довбали ? В дитинстві я був слухняним хлопцем, але не дуже. Міг іноді тихенько робити шкоду. Батьки ж, крім методу виховання Макаренка більш ніякого не знали, тому так і виходило: зробив шкоду - отримав по потилиці, або ляпаса. Батько застосовував жорстокіші методи. Іноді бив так, що збивав з ніг. Одного разу, засунув мою голову під кран з водою, бо я не хотів іти на нульовий урок в школу. Найбільшою його ласкою було полежати біля нього на ліжку і подивитись телевізор.
Це був невеличкий ліричний відступ... Так, про що я так писав ?! Ааа ! Про життєві зміни протягом останніх семи років. Я здобував бакалавра, працював паралельно, отримав можливість попрацювати за спеціальністю, і використав його попри сильний опір матері і суперечки. На особистому - глухо. хіба-що останніх 2 роки спілкуюсь з людиною, якій присвятив вірш, до якої мене тягне магнітом, але мене вбиває її "я нічого не відчуваю". Як на мене, я приділив немало уваги, але це все пройшло повз... "Ти просто друг" добиває ще більше. І ти не можеш нічого вдіяти, бо прив'язувати до себе людину дуже погано. І дуже хочеться, але ставиш себе на її місце і розуміієш, що це неправильно, що вона сама має зробити вибір, а мені лишається тільки його пирийняти. Напевно, це таке випробовування або життєвий урок. Хоч і болюче, але якщо не пройдеш - пам'ятатимеш за нього все життя. Шукаєш вихід із цієї ситуації і не знаходиш. Опускаються руки, але знаходяться сили спробувати знову і знову. Кажуть, стійкість прояв сили. Я прагну бути стійким і не вразливим до зовнішніх подразників. Роблю добро з надією, що його оцінять. Напевно, це безглуздо, але певний сенс в тому є. Достойні люди оцінять і відповідять взаємністю.
Отже, про ностальгію. Років так з 18 почав помічати, що, інколи, я рину в спогади минулого. Ці спогади, як птахи, що відлітають у вирій. Хапають мене і відносять десь ген-ген у безтурботне дитинство... Можливо мені не вистачало деяких речей, які були у інших, але туди хочеться повернутись. Хочеться забути про буденність і проблеми, хочеться ганяти біля будинку в квача, щуку, в футбол, лазити по деревах, на дах, кидати палиці, каміння як-можна далі, палити вогнище... Хочеться заново пережити приємні події події, які тралися в житті вперше. Або не просто пережити, а змінити дещо, вчинити по-іншому. З часом, події минулого набувають іншого змісту. Переосмислюєш їх, робиш висновки. З віком події сприймаєш не так як раніше
ID:
527885
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.10.2014 05:46:15
© дата внесення змiн: 11.02.2017 23:48:56
автор: <<<S.R.V.R>>>
Вкажіть причину вашої скарги
|