Ти думаєш, мені не страшно тут?
Ти думаєш: відважний, не боюся!
А я, бува, згадаю про матусю,
Коли скажені "Гради" заревуть
Над головою змореного літа -
І так захочеться тікати, бігти,
Не озираючись, туди, назад,
Де рідний дім, а не скажений "Град"!
Невже гадаєш так: що я не хочу
Удома просинатися собі,
Погожій посміхаючись добі,
Коханій задивлятися ув очі,
Хмеліючи медами почуттів,
Щасливе сонце зріти на путі...
Усе б віддав, аби лишень... не вмерти!
Сльозу з очей коханої утерти...
Не думай, що не корчаться в мені
Страхи ніколи не узріти сина!
Не гладити голівоньку і днину
Нову йому не звити в новодні.
Не простелити путівець у даль,
Де добра доля, успіх, а не жаль
За батьком, що упав на полі бою...
О, як я думкою терзаюсь тою!
О, як боюсь! До крику... Не гадай,
Що я не знаю страху тут, в окопах,
Що лиш відвага селиться в "укропах",
І змога боронити рідний край!
Це так, це - перше! То ж моя земля!
Життя віддам за неї радо я!
Але буває страшно без межі,
Коли регоче "Град" і десь в душі
Зрадлива думка болем защемить:
Що можу впасти намертво за мить...
(23.10.14)
Це те, про що думаємо кожного дня... Як ВОНИ там?.. Скільки молодих найкращих наших стоять зараз на тих смертельних рубежах... Боже, збережи і охорони їх!..
Вмирати завжди страшно, особливо, якщо є для кого жити... Дуже щемна поезія, написана зболеним серцем... Їм зараз надзвичайно важко і ми будемо у вічному боргу перед цими відважними хлопцями.
Дійсно, дуже сильний вірш, Лесю! Гарно зуміла передати емоції і отой відважний страх, вартий похвали, певен, що кожного з учвасників АТО - героїв України! Браво! Слава Україні! Героям Слава!
Гарний вірш! Крає серце. Якби воювали синки товстосумів, то може і в наших бійців були б гради. І може їм не так було б страшно. Я вже не впевнена, що треба віддавати життя за Донбас, який обрав тих, хто розпочав цю війну. Хай би йшли в малоросію.