Моя ти мила, Україно,
Моя квітуча сторона,
Про тебе думаю щомиті
Про тебе думаю щодня.
Якою ж ти могла би бути
До чого ти тепер дійшла?
Чому ж покрились бур’янами
Твої розкішнії поля?
Чому гуляє он без діла
Твоя родючая земля?
Село зовсім занепадає
Про нього геть ніхто не дбає.
Які ж колись були врожаї!
Нагодувать могли б весь світ!
Живе там зараз хто як може
В надії, що держава допоможе
Блукають інші по світах,
Щоб заробити копійчину
Й прогодувать свою родину.
Але ж вони душею й серцем
Всерівно линуть в Україну
Бо в багатьох лишились діти,
А ще й старенькії батьки,
Які чекають з нетерпінням
Приїзду рідних на святки.
Ці миті зустрічей прекрасні
Якби ж їх можна зупинить!
Та час чомусь же невблаганний
І біль розлуки в душі бринить.
Ось від’їжджати треба знову
В краї далекі і чужі.
Нема для нас роботи вдома
Й країні не потрібні ми.
Впаду я низько на коліна
землі своїй я поклонюсь
Пробач мене, ти Україно,
Якщо до тебе не повернусь.
Але ж ви знайте, браття й сестри,
Нелегко на чужині жить
Дома лікують рідні стіни
Коли серденько заболить.
Осінь 2011 р.
