З'їхались слов'яни на конгрес -
Як-то кажуть,рід увесь:
І петрушка з пастернаком,
І цибуля з часником,
Соняшник,пшениця з маком,
Чорна редька з буряком...
Вирішили обсудити
Як надалі в світі жити -
Чи товктись на спільнім полі,
Чи окремо всім рости?
Про і контра є доволі...
Треба відповідь знайти.
Тут щось гупнуло здаля
Аж здригнулася земля -
Несподівано й зухвало
Сонце нагло заховало...
Це,мов пес через овес,
Дуб придибав на конгрес.
-Не дивуйтеся,панове,
Я одної з вами крові.
Не лякайтесь що зело
Надто грубим є стебло.
Просто я вінець природи -
Дуб слов'янської породи.
Хочу вам пропонувати
Жити всім у спільній хаті,
Об'єднатися в дубовий,
Так би мовити,союз.
Це було би страх чудово -
З будь якого боку - плюс!
Оцініть - у мене крона -
Наднадійна охорона.
Ви під нею,зуб даю,
Заживете,як в раю.
Заховаю від вітрів,
Сонця,граду та снігів.
З листя й жолудів де-факто
Буде добрив у достатку,
Позапилюю вас вчасно,
Якісно,ну тобто,класно.
Тож із часом ви,панове,
Станете такі ж дубові...
Розлютилась кукурудза:
"Нащо нам такі союзи?
Після твого,дубе,спічу
Краще жити в Мачу-Пікчу,
Краще стати знов маїсом,
Ніж дубовим,вибач лісом!"
Обізвалася пшениця:
"Ні,це зовсім не годиться!
Нам природою дано
Золоте родить зерно,
Жолуді - свиняча їжа...
От їх краще й пригощай.
А від Фіджі до Парижа
Полюбляють коровай!.."
Стали зайвими дебати -
Розійшлися делегати -
Розібралися брати
Як їм жити,де рости...
