Мовби живий... Ось запитає.
Чому ти, мамо, плачеш тут?
А батько зовсім сивий...Знаєш?
То сніг його чоло покрив...
Як живете і що нового?
Бо я за Вас життя віддав...
Життя не шкода... Шкода маму...
Це я їй горя й сліз додав.
Вона приносить мені "Снікерс",
Бо я ж його завжди любив...
Візьми, синок... Заплаче тихо...
А ти й вчорашнього не з'їв?...
Життя розділене на до і після.
Спочатку щастя й сміх,
А після... Біль і горе,
І нескінченне море сліз...
Ту рану не загоїти роками,
Вона завжди в душі щемить.
Що було до, десь там за небесами,
А з тим, що після, якось треба жить...
герої не вмирають, вони живуть у пам*яті вічно. Але так сумно, що йдуть від нас справжні добрі люди, що їх вже не буде з нами поряд, та не втішать вони своїх батьків, не пограються зі своїми дітьми, не докохають коханих...
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
боляче...і таких діалогів,як Ваш, тисячі...по Україні.
Час залічить усі рани,
Він бальзам є для душі...
Лиш залічить...а надалі
Залишаються рубці.. нехай Бог береже Україну!миру і любові Вам у свято Різдва!!!
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00